одесский оперный театр история
Одесский театр оперы и балета
Одесский национальный театр оперы и балета
Здание Одесского Театра Оперы и Балета считается одним из великих архитектурных памятников Украины и одним из красивейших театров в мире. Опера — настоящая жемчужина Одессы, достойно вошедшая в список семи чудес Украины.
Сэкономь на путешествии!
История
Опера – практически ровесник Одессы. Спустя десяток лет после основания города, знаменитый градоначальник де Ришелье задумался о постройке первого культурного заведения. Логика легендарного Дюка была проста: «театр сильно влияет на привлечение жителей, а умножение жителей есть польза города».
Здание первого театра было построено в 1804-1810 годах (архитекторы Ф. Фраполли и Том де Томон) в классическом стиле. Первыми представлениями, которые увидели зрители, были опера Фрелиха «Новое семейство» и водевиль «Утешенная вдова». Посмотреть спектакли могли одновременно полторы тысячи человек: 800 мест располагалось в ложах на трех ярусах и в партере, кроме того, площадка партера была рассчитана на 700 стоячих мест. Надо отметить, что на тот момент самой Одессе было всего лишь двадцать лет!
Одесская опера быстро стала культурным центром Украины. Чтобы исправить недостатки планировки, сооружение неоднократно укреплялось и достраивалось. Последняя грандиозная перепланировка завершилась 31 декабря 1872 года, а в следующую ночь театр сгорел. Причиной послужила утечка газа, с помощью которого освещались часы над входом.
Для одесситов это событие стало настоящим ударом. Идея постройки новой оперы долго витала в воздухе и не находила реализации: к городским властям поступило около 40 проектов здания нового театра, но ни один из них не был одобрен. Тогда муниципалитет обратился к венским архитекторам В. Фельнеру и Г. Гельнеру, которые проектировали театры по всей Европе. Строительство по их проекту длилось с 1884 по 1887 годы. Сооружение осветили электрические лампочки – это было первое электрическое освещение в Одессе! Мало того, театр был оснащен первым в стране паровым отоплением.
В начале XX века театр именовался Городским. На его подмостках выступали знаменитые оперные певцы, а также императорские и королевские труппы из разных городов.
В 1967 году в опере была проведена первая реставрация, не принесшая ожидаемых результатов. Из-за просчетов в планировке фундамента сооружение, построенное на осадочных породах, «просело». Как итог, понадобилась еще одна реставрация. В день открытия театр получил статус Национального.
Ныне его репертуар насчитывает около 50 постановок, здесь проходят эстрадные и симфонические концерты (на сцене имеется встроенный орган), работает детская балетная школа.
Что посмотреть
Одесский Оперный Театр знаменит прежде всего своей архитектурой, а по своей планировке и по техническим данным не уступает лучшим в Европе. Само здание исполнено в стиле венского «барокко», который был основным в европейском искусстве с конца 16 и до середины 18 века. Над фасадом возвышается скульптурная группа, изображающая одну из муз — покровительницу искусства Мельпомену. Она сидит в колеснице, запряженной четырьмя разъяренными пантерами. Внизу, около центрального входа, на высоких постаментах установлены две скульптурные группы, олицетворяющие Комедию и Трагедию: слева — фрагмент трагедии Еврипида «Ипполит», справа — эпизод из комедии Аристофана «Птицы». По всему фронтону здания можно видеть бюсты гениальных творцов русской литературы и искусства: Пушкина, Глинки, Грибоедова, Гоголя, которые как бы олицетворяют поэзию, музыку, драму, и комедию.
Но самая красивая часть здания — это зрительный зал. Зал, как и внутренний интерьер Театра, соответствует лозунгу: «Золотой форме — золотое содержание».
Выполнен он в стиле Людовика 16 — «Роккоко». Все внутри создано в гармонии друг с другом: купола, колонны, арки, скульптуры, барельефы, свечи и подсвечники, много позолоты, очень красиво сочетающейся с белым, бежевым и тёплым кремовым цветом стен и потолков. На потолках росписи — сцены из известных произведений Шекспира. И как-бы возвышается над всем огромная роскошная хрустальная люстра, вес которой около 2-х с половиной тонн. Сиденья и ложи обиты тёмно-красным бархатом, зеркала в золочёных фигурных оправах. В сочетании с прекрасной музыкой это просто восторг!
Нижний этаж, партер и ложи бенуара, фойе в виде широкого, идущего полукругом коридора, перед ложами бенуара, богато украшенные лестницы.
Главный мотив орнамента — раковина в виде завитков различной формы. Рисунок орнамента нигде не повторяется.
«Зрительный зал поражает небывалой в Одессе роскошью и красотой отделки лож. Во всем зале снизу и до потолка включительно преобладают бархат, сатин, позолота. При великолепном освещении все это блещет, горит, сияет» — писал «Новороссийский телеграф».
Ведь для освещения театра была построена электростанция переменного тока, впервые электрические лампочки вспыхнули в Одессе в 1887 году, в день открытия театра.
Взгляд вошедшего в зал мягко скользит от почти суровой простоты бенуара к ложам бельэтажа, в оформлении которых уже больше «роскошности», от них — к наряженным ложам первого и второго ярусов.
Дальше изящная, почти воздушная аркада, опоясывающая галерею. И как финальный аккорд — хрустальная люстра.
Одна из главных достопримечательностей зала роскошным цветком сияет люстра, переливаясь всеми цветами радуги, сверкают сотни хрусталиков. Высота этого хрустального чуда 9 метров, диаметр 4 метра, а вес около 2,5 тонн.
Красиво оформлен и потолок зрительного зала. В основу его композиции положены четыре картины художника Лефлера в виде медальонов. На них изображены сцены из произведений Шекспира: «Гамлет», «Сон в летнюю ночь», «Зимняя сказка» и «Как вам это понравится».
Пожалуй, ни в одном театре нет изготовленного с таким вкусом занавеса, эскиз которого создал крупнейший театральный художник А. Головин. Занавеса было два — на первом, до реставрации, Ф. Лефлер написал картину по мотивам сказки А.С. Пушкина «Руслан и Людмила».
Площадь сцены 500 м², арьерсцены — 200 м², ширина портала 15 м, высота — 12 метров. Полы из мраморной крошки особого рисунка для каждого этажа.
Для освещения здания впервые в Одессе было применено электричество. Уникальная акустика позволяет доносить даже шепот со сцены в любой уголок зала. Театр имеет удобное планирование, большой зал на 1590 мест и широкие фойе, механизированную сцену.
Также имеется орган, трубы которого размещены над ложами второго яруса и при неиспользовании закрыты специальными шторами—жалюзи. Органный пульт передвижной и при необходимости устанавливается на сцене, тогда как обычно он находится за кулисами.
Перед авансценой находится оркестровая яма.
В 1971 году в театре был установлен орган фирмы «Ригер-Клосс». 3 тысячи труб расположены в ложах галереи.
22 сентября 2007 года состоялось торжественное открытие полностью отреставрированного Оперного театра. Был воссоздан его первоначальный вид (с 1964 г) как снаружи, так и изнутри.
Что немаловажно, посетить Одесский оперный театр, несмотря на дорогую роскошь интерьеров, доступно каждому. По состоянию на декарь 2008 г., цены на билеты составляют от 20 до 100 грн., если выступают не именитые артисты.
Репертуар Оперного Театра достаточно обширен, но среди самых известных и удачных постановок можно назвать следующие спектакли: «Кармен», «Травиата», «Трубадур», «Риголетто», «Запорожец за Дунаем», «Чио-Чио-Сан», «Наталка-Полтавка», «Жизель», «Щелкунчик», «Спящая красавица». На этих спектаклях зал обычно полон.
Рекомендуем и вам посетить этот Театр, полюбоваться его архитектурой, насладиться прекрасной музыкой и мастерским исполнением артистов, большинство из которых народные артисты Украины.
Практическая информация
Кассы театра открыты ежедневно кроме понедельника с 11.00 до 19.30.
Стоимость билетов от 10 до 300 грн.
Экскурсия по театру с посещением музейной экспозиции стоит 100 грн., расписание на официальном сайте: opera.odessa.ua (рус., укр., анг.)
Как добраться: маршруткой № 9, 117, 137, 145, 175, 220а, 221, 223, троллейбусом № 1, 9.
Чем уникален Одесский Оперный театр, который Forbes включил в список интереснейших достопримечательностей Европы
Получайте на почту один раз в сутки одну самую читаемую статью. Присоединяйтесь к нам в Facebook и ВКонтакте.
Первый Городской театр
Городу было всего 10 лет, когда он получил право и императорское соизволение строить собственный городской театр.
Это произошло благодаря одесскому градоначальнику, выдающемуся государственному деятелю герцогу де Ришелье (полное имя — Арман Эммануэль София-Септимани де Виньеро дю Плесси, граф де Шинон, 5-й герцог Ришельё), которого одесситы до сих пор называют коротко и с любовью — Дюк.
Первый театр был построен на возвышении, чтобы его можно было обозревать с самых разных точек, и с суши, и с моря. Это было большое красивое белоснежное здание с колоннами на всю высоту, напоминавшее древнегреческий храм.
Зал городского театра мог вместить около 800 человек. На трех ярусах лож размещались 44 кресла, а за ними было большое полукруглое пространство, где еще 700 человек наблюдали за спектаклем стоя. Люстры не было, зал освещался кенкетами – пятисвечевыми канделябрами, прикрепленными к наружным стенкам лож. Свечи были сальные и восковые. Сцена освещалась большими лампадами с маслом. А на галерее освещения не было вообще.
Пожар
Здание театра неоднократно перестраивалось. Работы последней перестройки закончили 31 декабря 1872 года, а в ночь на 2 января 1873 года, Городской театр был полностью уничтожен пожаром.
Пожар начался из-за возгорания газового рожка, освещающего часы на фронтоне бокового фасада в ночное время. Для тушения были мобилизованы все водовозы города, но несмотря на это, пожар погасить не удалось. И утром перед взорами изумленной публики предстали лишь дымящиеся, не подлежащие восстановлению руины.
Пожар нанес огромный ущерб. Все здание стоило 400 000 рублей! Но… к счастью для города оно было застраховано в Русском страховом обществе на 150 000 рублей, движимость на 20 000 рублей, а декорации и костюмы на 40 000 рублей. Причем срок страхования кончался в 12 часов по полудню в день пожара, так что если бы он начался немного позже, город лишился бы страховой премии.
Первое освещенное электричеством здание.
Заново выстроенный новый театр принципиально отличался от предыдущего и в первую очередь тем, что его оснастили электричеством!
Впервые электрические лампочки вспыхнули в Одессе в 1887 году, в день открытия театра. Сотни лампочек одновременно! Это было первое в Новороссийском крае здание оснащенное электричеством и соответственно это было первое в Одессе общественное здание, освещенное с помощью электричества!
В двух километрах от театра, на нынешней Старопортофранковской улице, специально для освещения театра была построена электростанция переменного тока.
Так с сооружением театра в Одессе решилась судьба применения электричества в России. В 1889 году станция переменного тока по образцу одесской была открыта в Царском Селе. Позже австрийский бургомистр обратился к одесскому градоначальнику с просьбой предоставить данные о работе станции, так как уже в 1890 году подобная электростанция строилась и в Вене.
По сей день Одесский Оперный театр находится в пятерке красивейших театров мира, а недавно журнал Forbes включил его в перечень 11 наиболее интересных достопримечательностей Восточной Европы.
Понравилась статья? Тогда поддержи нас, жми:
Історія театру
На початку ХІХ століття Одеса вже мала театр, що не поступався кращим на той час європейським зразкам. Його було збудовано за ініціативи градоначальника, видатного державного діяча герцога Армана де Рішельє, якого одесити й дотепер називають «Дюком». Не зважаючи на безліч турбот – торгівельних, військових, будівельних – Рішельє знав, що Одеса – місто різнонаціональне та різномовне. Тож найкращим, що змогло би об’єднати людей була саме музика.
Будівлю першого міського театру було зведено за проєктом італійця Франческо Фраполлі, значні зміни в план вніс Тома де Томон. 10 лютого 1810 року відбулося урочисте відкриття театру. Це була білосніжна споруда, звернена фасадом до порту. У залі налічувалось 800 місць (на той момент в місті проживало 12,5 тисячі чоловік). У ложах трьох ярусів було встановлено 44 крісла, позаду яких у великому напівкруглому просторі ще 700 глядачів могли насолоджуватися виставами стоячи.
У мемуарних свідченнях зазначалось: «Зала старого театру була триярусною, з сімнадцятьма ложами, а галерея – під самою стелею, така низька, що публіка майже торкалась її своїми головами. Люстри не було, її повісили пізніше. Зал освітлювався кенкетами, тобто канделябрами на п’ять свічок, прикріпленими до зовнішніх стін лож. Свічки були сальні й воскові. Сцена освітлювалась великими лампадами з олією. На галереї освітлення не було зовсім, тож світло зали й сцени видавалось тим, хто сидів на галереї, просто сліпучим. Театр мав свій особливий, специфічний запах від нагару свічок й дамських духів».
У день відкриття Міського театру давали одноактну оперу С. Вязмітінова «Нове сімейство» і водевіль Я. Княжнина «Траур, або Втішена вдова» в постановці трупи актора й антрепренера П. Фортунатова. Регулярні вистави почалися з 1811 року після укладення контракту з драматичною трупою князя О. Шаховського. У репертуарі того часу були комедії, трагедії, водевілі та комічні опери. Незабаром у Міському театрі почала домінувати італійська опера. Монополію на постановки отримали антрепренери Дж. Монтовані, Й. Замбоні, Г. Буанаволіо та інші.
До оперного репертуару першого Міського театру входили постановки Дж. Россіні, В. Белліні, Д. Чимарози, Г. Доніцетті, Дж. Верді. Одеська публіка аплодувала Катерині Аматті, Аррігі та Анжеліці Каталані, Джузеппе Маріні, Катерині Патті-Баріллі, Жозефіні й Терезині Бромбілла, Понті дель Армі, Альде Бьянкі.
Саме тут, вперше на території сучасної України, прозвучали такі відомі й популярні опери, як «Севільській цирульник» Дж. Россіні, «Лючія ді Ламмермур», «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Тоска» Дж. Пуччіні.
У 1873-му Міський театр був повністю знищений пожежею. «Картина полум’я, що вирвалось назовні й вирувало на волі, була справді грандіозною. Колони котились майданом, ніби ганяючись за публікою, яка прийшла подивитись на пожежу», – писав автор книги «Стара Одеса» Олександр Дерибас. Від Міського театру залишився тільки попіл.
1887-1925
Шедевр Фельнера і Гельмера
Будівництво нового театру доручили відомим віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру і Герману Гельмеру – авторам чудових театральних будівель у багатьох містах Європи. Створений ними проєкт вдосконалювали одеські архітектори – Олександр Бернардацці, Фелікс Гонсіоровський, Юрій Дмитренко та інші.
Будівництво тривало три роки і завершилося у вересні 1887 року. 1 жовтня 1887 року глядачі вперше заповнили залу. В цей день оркестр під орудою одеського композитора Г. Лішина виконав урочисту кантату “Пролог”, а драматична трупа першого антрепренера оновленого театру І. Черепеннікова показала сцену з драми О. Пушкіна «Борис Годунов» і третій акт комедії О. Грибоєдова «Горе з розуму».
Новий театр вразив всіх своєю пишністю. «Все тут таке нове для Одеси, таке витончене, зручне і комфортабельне, таке багате. » – писала газета «Одеські новини». Вражало й технічне оснащення – театр був першою в Новоросійському краї будівлею з електричним освітленням і паровим опаленням, сцена була обладнана за останнім словом театральної техніки.
З перших днів існування театр став центром громадського й музичного життя Одеси. Як зазначав у книзі «60 років в оперному театрі» Микола Боголюбов, «… в театрі ставились, як російські драми, так і італійські оперні спектаклі. І не було в Західній Європі жодної відомої співачки чи співака, які б не співали в Одеському оперному театрі».
Епоха розквіту театру припала на 1897 – 1900 роки, коли закладом керував співак і антрепренер О. Сибіряков. В Одесі гастролювали Л. Тетрацині, М. Баттістіні, драматична трупа М. Соловйова. З 1903 року антрепризою керувала співачка М. Лубківська. У 1905-му вона організувала гастролі видатного італійського баритона Т. Руффо. Разом з ним в кількох спектаклях – «Євгенії Онєгіні», «Демоні» та інших – арії виконували італійський тенор Дж. Ансельмі та польська сопрано Я. Вайда-Королевич.
Постановником та виконавцем танців у ті роки був Хома (Томаш) Ніжинський – батько всесвітньо відомого танцівника В. Ніжинського. Він створив балетні номери для опер «Кармен» та «Життя за царя». В постановках брали участь переважно вихованці Варшавської хореографічної школи. Власної балетної трупи в театрі не було.
У 1923-му прима-балерина Катерина Пушкіна, випускниця петербурзької хореографічної школи по класу О. Преображенської, і Ремислав Ремиславський організували хореографічні класи, учні яких увійшли до балетної трупи театру. Того ж року керівником балетного колективу став відомий балетмейстер Роберт Баланотті. Його першою постановкою стало «Лебедине озеро» П. Чайковського (прем’єра відбулася 7 грудня 1923 року). Сам Баланотті виконував партію принца Зігфрида, а Одетту-Одилію танцювала Пушкіна. Протягом наступних двох років глядачі побачили спектаклі «Коник-Горбоконик», «Коппелія» та неординарну трактовку балету «Корсар».
Друга серйозна пожежа в Одеському оперному сталася 14 березня 1925 року після опери Дж. Мейєрбера «Пророк» – у наслідок необережного поводження з вогнем. Полум’я пошкодило залу, знищило сцену, декорації, костюми. Постраждали нотна бібліотека й завіса, на якій художник Ф. Лефлер зобразив сцену з «Руслана й Людмили». Та вже через рік в театрі відновилися вистави, сцена отримала нове технічне оснащення, були обладнані дві залізобетонні завіси, які при потребі відсікають сцену від глядацької зали й службових приміщень. Нова декоративна завіса була виконана за ескізами відомого театрального художника О. Головіна.
Після Жовтневої революції оперний театр став державним, а в 1926 році отримав статус «академічного». У ті роки на сцені сяяли Олександр Пирогов, Платон Цесаревич, Юрій Кипоренко-Даманський, Іван Алчевський, «український Шаляпін» Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут та багато інших. У репертуарі були «Руслан і Людмила» М. Глінки, «Русалка» О. Даргомижського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Пікова дама» і «Мазепа» П. Чайковського, «Аїда» Дж. Верді, «Фауст» Ш. Гуно і «Кармен» Ж. Бізе.
Поряд з російськими і західноєвропейськими операми зі сцени звучали твори українських авторів – «Тарас Бульба» і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. З’явились опери на українські сюжети – «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського, «Черевички» П. Чайковського. Були поставлені і перші радянські опери – «Тихий Дон» І. Дзержинського, «Щорс» Б. Лятошинського, «Броненосець Потьомкін» О. Чишка та інші.
У роки Другої світової війни частину творчих працівників було евакуйовано до Алма-Ати. Більшість же артистів переїхала до Красноярську, де об’єдналася з колективом Дніпропетровського театру опери і балету. Трупи артистів неодноразово виїжджали на фронт, де дали близько 150 концертів.
Перші роботи по зміцненню фундаменту Одеського театру опери та балету почалися в 1955 році, після того, як з’ясувалось, що будівля просідає, а в її опорних конструкціях з’явились тріщини. Тоді була застосована унікальна технологія так званого «силікатизування ґрунту»: через велику кількість спеціально пробурених шурфів у фундамент залили близько 6 мільйонів літрів рідкого скла. Роботи тривали цілодобово, але при цьому не заважали виставам. Під час застигання скло перетворювалось на моноліт обсягом понад 15 тисяч кубометрів. В листопаді 1956 року було оголошено, що осідання будівлі зупинилось.
У 1965 році почалась реставрація й часткова реконструкція театру як зовні, так і зсередини. За два роки майстри відновили й поліпшили все – від мозаїчної підлоги до цвяшків ХІХ століття. На роботи було витрачено 4 мільйони радянських карбованців і 9 кілограмів сусального золота.
У буклеті, виданому до відкриття оперного після чергової реставрації 1965 – 1967 років, значилось 28 оперних та 24 балетні вистави. Тут народжувались нові спектаклі, змінювались цілі епохи, які проходили під впливом видатних творчих лідерів. Тут працювали прекрасні музиканти, співаки, танцівники. Диригенти – Микола Покровський, Ярослав Вощак, Давид Сіпітінер, Геннадій Проваторов, Борис Грузін, Борис Афанасьєв. Балетмейстери – Вахтанг Вронський, Микола Трегубов, Ігор Чернишов, Наталія Риженко і Віктор Смирнов-Голованов, Леонід Лавровський, Олег Виноградов, Генріх Майоров.
Славу і традиції театру продовжували видатні співаки – Раїса Сергієнко, Нінель Ткаченко, Галина Поліванова, Галина Олейніченко, Микола Огренич, Євген Іванов, Людмила Ширіна, Аліса Джамагорцян, Таїсія Мороз, Анатолій Бойко, Анатолій Капустін, Володимир Тарасов, Валентина Васильєва, Василь Навротський.
Радували глядачів артисти балету – Алла Риндіна, Ірина Михайліченко, Володимир Каверзін, Сільвія Вальтер, Ельвіра Караваєва, Наталія Баришева, Світлана Антипова, Віктор Новицький, Михайло Пєтухов, Віра Волкова, Валерій Михайловський, Валентина Гришукова, Олена Барановська та багато інших.
Всі зусилля, спрямовані на зміцнення театру всередині ХХ століття, як виявилось, лише сповільнили згубні процеси. Будівля, зведена на осадових породах ґрунту, руйнувалась і далі. Всередині 90-х років минулого століття її стан було визнано катастрофічним. У 1996-му Кабінет міністрів України ухвалив рішення про проведення капітального ремонту й виділив для цього кошти. Роботи передбачалось завершити за чотири роки. Однак через недостатність фінансування реконструкція затягнулася на 10 років.
За цей період було знову укріплено фундамент (на цей раз 1800 палями, забитими на глибину від 14 до 18 метрів), перекрито дах, оновлено фасад та прилеглу територію. Також реконструйовані приміщення ар’єрсцени, планшет, встановлено сучасне освітлювальне та звукове обладнання, систему опалення, нову протипожежну завісу та багато іншого. Нинішнє технічне оснащення театру відповідає найсучаснішим вимогам.
Розташування крісел в залі виключає наявність так званих «сліпих» місць, а прекрасна акустика дає змогу доносити до глядачів навіть шепіт зі сцени.
Успішне завершення масштабних і унікальних за складністю робіт стало можливим не тільки завдяки допомозі уряду, а й активній участі одеських підприємств, пожертвам державних діячів, громадських організацій, підприємців та простих одеситів, зокрема й тих, хто проживає сьогодні в інших містах і країнах.
Під час реконструкції театру 1996 – 2007 рр. трупа оперного давала спектаклі на сценічних майданчиках діючих одеських театрів, виступала на міжнародних фестивалях. Артисти і оркестр театру багато гастролювали в Італії, Іспанії, Кореї, США, Китаї, Лівані, на Кіпрі, в Швейцарії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Греції, Великобританії та в інших країнах.
2007 – наші дні
Нова епоха Одеської опери
У 2007 році, в день відкриття після реконструкції, Одеський академічний театр опери і балету був удостоєний статусу «національний».
Репертуар театру вражає різноманітністю оперних та балетних вистав, концертних програм. Особливе місце займають твори українських композиторів – опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса, «Вій» В. Губаренка, сучасний балет «Долі» Ю. Гомельської, концерт-вистава «Музика Шевченківського слова», класичні опери і балети видатних майстрів: П. Чайковського («Лебедине озеро», «Лускунчик», «Іоланта», «Спляча красуня», «Пікова дама»), Дж. Верді («Аїда», «Ріголетто», «Бал-маскарад», «Набукко», «Травіата», «Трубадур»), Дж. Пуччіні («Тоска», «Богема», «Мадам Батерфляй», «Турандот»), Ф. Шопена («Шопеніана») та інші.
За останні роки до репертуару театру увійшли понад 40 нових творчо-мистецьких проєктів, серед яких: «Пікова дама», «Спляча красуня», «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Набукко» Дж. Верді, «Турандот» Дж. Пуччіні, «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Чіполліно» К. Хачатуряна, «Смарагдове місто» на музику композиторів 18-20 ст., «Дон Кіхот» Л. Мінкуса, «Таємниці Віденського лісу» на музику Й. Штрауса та Г. Малера, «Маскарад» А. Хачатуряна, «Кармен» Ж. Бізе, «Дон Жуан» В.А. Моцарта, «Тангейзер», «Лоенгрін» Р. Вагнера, концертна програма «Всесвіт Вагнера» та багато інших.
Щороку з успіхом на сцені театру проходить фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері», метою якого є популяризація українського та світового класичного мистецтва і підтвердження авторитету нашого міста, як культурної столиці півдня України.
Міжнародним визнанням популярності Одеського національного академічного театру опери та балету стали запрошення на численні гастролі в Італію, Іспанію, Польщу, Нідерланди, Бельгію, США, Японію, Китай, Білорусь, Молдову.
Театр намагається забезпечити спадкоємність поколінь, займаючись вихованням талановитої молоді. Оперна та балетна трупи Одеського театру знаходяться у такому творчому тонусі, що дозволяє вирішувати складні професійнi завдання та пропонувати плоди своєї діяльності глядачам як на своїй славетній сцені, так і на сценах провідних музичних театрів світу. Театр продовжує кращі традиції європейського оперного та балетного мистецтва, що органічно вписується в сучасний культурний контекст.
Майстри опери та балету, які мають звання народних та заслужених артистів, виступали на кращих сценах Західної Європи. Молоді виконавці зараз продовжують цю традицію, підкорюючи своїм талантом провідні концертні майданчики світу. Більшість оперних та балетних солістів театру отримали лауреатство відомих міжнародних конкурсів в Італії, Чехії, Словаччині, Польщі, Іспанії, Німеччині, Росії, Португалії, Японії.
У складі оркестру об’єднані кращі представники оркестрової еліти та талановиті молоді музиканти. За роки активного творчого життя оркестр Одеського театру став одним із провідних оперних оркестрів України та світу. У великому репертуарі оркестру – шедеври вітчизняної та зарубіжної музичної спадщини: «Carmina Burana» К. Орффа, «Messa da Requiem» Дж. Верді, 9 симфонія Бетховена, твори Р. Вагнера та Р. Штрауса,опера-балет «Вій» В. Губаренка, балети «Жар-птиця» і «Весна священна» І. Стравінського, тощо.
Хор театру сміливо можна назвати одним з найкращих оперних хорових колективів нашої країни. Він вирізняється високим професіоналізмом, артистизмом та самовіддачею. Хор задіяний в усьому оперному репертуарі та концертах театру, виконуючи твори італійською, англійською, французькою і, навіть, давньонімецькою та давньофранцузською мовами.
Театр являє собою живий організм, що знаходиться в постійному пошуку нових творчих ідей. Він сприяє формуванню нових естетичних пріоритетів в оперному та балетному мистецтві. Театр не тільки задовольняє потребу суспільства в класичному мистецтві, а й формує глядацький смак, дозволяє публіці знайомитися з кращими досягненнями світового музичного театру. Знайомство публіки з цим контентом – одна з головних задач театру, через який держава здійснює свою соціальну місію у сфері культури.