Що таке іронія визначення
✅Що таке іронія? Приклади іронії в художній літературі
Іронія є одним з видів тропів. Іронія — це художній прийом створення образної і виразної мови на основі ототожнення предметів за контрастом, а не за подібністю ознак, як в метафорі, або по суміжності, як у метонімії.
Грецьке слово eironeia буквально означає «удавання». Як же створюється іронія в мові і художньої мови?
Цей стежок зустрічається набагато рідше, ніж метафори чи метонімії. Мовець або художник слова з допомогою іронії висміюють якесь явище або подію, при цьому називаючи її не тим словом, якого вона заслуговує, а зовсім навпаки, дурень називається розумним, щось дрібне і не заслуговує уваги назветься великим.
Іронія — це вживання слова або звороту мови в протилежному значенні.
Відбувається навмисне «перейменування», яке виражає глузливе або зовсім негативне ставлення мовця до обговорюваного предмету, наприклад:
Іронія, як стежка, часто використовується в художній літературі у вигляді слів і словосполучень з позитивним значенням для негативної характеристики людини, для створення сатиричного образу. Можна стверджувати, що іронія — це прихований осуд під виглядом похвали. Вона найчастіше виявляється в контексті і характеризується яскравим емоційним забарвленням.
Іронія в художній літературі. Приклади
Класик російської літератури Н. В. Гоголь у поемі «Мертві душі» з абсолютно серйозним виглядом оповідає про поліцмейстера-хабарника:
“Поліцмейстер був деяким чином батько і благодійник у місті. Він був серед громадян зовсім як в рідній сім’ї, а в крамниці і в гостинний двір навідувався, як у власну комору”.
Тонка, замаскована за зовнішньою ввічливістю насмішка проглядає в іронічному описі А. С. Пушкіна вищого світу Петербурга:
“Тут, однак, колір столиці,
І знати, і моди зразки,
Скрізь зустрічаються обличчі,
Або ось ще яскравий приклад пушкінській іронії:
“Старий, маючи багато справ,
Інші книги не дивився.
А далі з’ясовується, які ж це «справи»:
Він в тому спокої оселився,
Де сільський старожил
Років сорок з ключницею лаявся,
У вікно дивився та мух тиснув”.
Знаменитий байкар І. А. Крилов іронічно стверджує протилежне тому, що думають про його персонажа:
“– Відколи, розумна, бредеш ти, голова? –
Лисиця, зустрінуться з Ослом, його запитала”.
У відомій байці звучить тонка прихована насмішка автора.
“- Ти все співала? Це — справа, –
іронічно говорить Мураха Бабці, вважаючи в дійсності спів неробством”.
Іронія – що це таке? Визначення і синоніми слова “іронія”
Іронія – що це таке? Напевно, всі росіяни напередодні Нового року дивляться фільми Ельдара Рязанова. І «Іронія долі» у багатьох один з найулюбленіших. Але мало хто замислювався над значенням назви кінострічки. Сьогодні ми розповімо, що таке іронія і тільки у долі її можна зустріти.
Визначення
Іронія – що це таке? У перекладі з грецької мови це слово означає удавання. Тобто людина в насмішкуватих виразах приписує об’єкта або предмета ті якості, якими він не володіє.
Зазвичай іронія проявляється в словах похвали. Хто з нас не чув таких слів, сказаних близькою людиною.
Давайте розберемо на прикладі. Дитина розбила вазу, причому вийшло у нього це зовсім не навмисно, туди потрапив м’яч. І мама розуміє, що лаяти дитину безглуздо. Ваза стояла на шафі, і ніхто не міг припустити, що дитина до неї докинет. У цій ситуації, крім іронічного: «ну ти і молодець», сказати просто нічого.
Якщо дати широке визначення іронії, то її можна охарактеризувати як дотепне зауваження, сказане до місця. Причому другий фактор відіграє важливу роль. Всі люди заднім числом вміють придумувати смішні відповіді, але адже хороша ложка до обіду.
Яка буває іронія?
Щоб зробити свою промову живий, люди часто вдаються до різним стилістичним прийомам і використовують різні звороти. Тому іронія поділяється на кілька підвидів.
Перший з них – це прихована чи явна. Коли людина не хоче показати істинний об’єкт глузувань, він його вуалює. Таке часто поширене у гумористів, коли у своїх сценках вони зачіпають урядовий апарат. Тобто не зовсім зрозуміло, над ким саме вони насміхаються.
Явна іронія звернена до конкретної персони або об’єкта. Найчастіше такий спосіб насмішок практикується серед друзів.
Другий вид іронії – добра чи уїдлива. У першому варіанті насмішка не несе жодного негативного змісту. Людина просто не помічає забавний збіг обставин і не хоче образити свого опонента.
Навпаки, щоб його підтримати, він намагається надати ситуації жартівливий тон. Але не можна вважати легкою іронією уїдливі заяви. Така форма вважається хоч і цілком прийнятною, але все ж грубій і образливій.
Приклади іронії
Російські і зарубіжні письменники часто використовували в своїх творах глузливі заяви. Тому прикладів іронії в класичній літературі можна знайти безліч. Їй досконало володів І. А. Крилов.
У його байках кожен персонаж має свій неповторний образ і характер, і часто кепкує над співрозмовником. Ось приклад з усім відомого твору «Бабка та Мурашка»: «Ти все співала? Це — справа». Саме так підколює маленький трудяга свою чарівну нахлебницу, намагаючись до неї донести, що її пісні не прогодують.
Інший приклад можна взяти з твору А. С. Пушкіна:
«Тут був, однак, колір столиці,
І знати, і моди зразки,
Скрізь зустрічаються обличчі,
Що це таке – іронія Пушкіна? Це замаскована у вірші уїдлива насмішка, яка викриває вищий світ всього одним чотиривіршем.
Синоніми
Якщо ви хочете зрозуміти, що це таке іронія, то потрібно дізнатися слова, які близькі до неї за значенням. Синонімами до нашого терміну будуть: насмішка, знущання і сарказм. Всі вони добре пояснюють концепцію терміна. Правда, чудово синоніми іронії працюють тільки в команді. А от окремо вони пояснюють суть гірше. Адже іронія – це не насмішка і не знущання, це своєрідне повчання, яке людина робить своєму опоненту.
Завдяки зауважень, сказаним до місця, людина може виправити свій характер або ж постарається бути більш стриманим, щоб не потрапити в комічні ситуації.
А ось сарказм більше схожий на синонім іронії. Адже і те, і інше – виконують однакову завдання, тільки кошти у них різні. Сарказм – це просто уїдливе зауваження, а іронія – навмисне перебільшення.
Люди, які використовують ці форми насмішок не тільки в адресу інших, а і свій, практично не вразливі. Адже як можна ображатися на людину, яка сміється не тільки над вами, але і над собою?
Хто стає об’єктом для іронії?
Зазвичай насміхаються над двома типами людей: тими, хто нічого не добився і тими, хто домігся багато чого. Чому так відбувається? Мало хто люблять говорити про людей, які потрапляють під визначення середньостатистичних.
А ось ті, хто досяг у житті успіху, зазвичай піддаються критиці, сарказму і, звичайно, іронії. Адже той шлях, який людина пройшов до успіху, часто надто тернистий. А якщо ця людина знаменитий, то за сходженням на Олімп часто вся країна дивиться по телевізору.
Не дивно, що в період своїх невдач, які неодмінно бувають, людина стає об’єктом насмішок. Так вже люблять люди в нашій країні попліткувати і позлословити.
Але також предметом насмішок часто виступають люди, у яких вічно щось не виходить. За що б вони ні бралися, у них вічно все падає з рук, та й самі вони вміють поскальзываться на рівному місці. Такі невдачі комічно виглядають в очах оточуючих.
Що таке іронічне світогляд?
Сьогодні модно підколювати друзів їдкими зауваженнями. Але це не у всіх виходить. Грань між іронією і образливим висловлюванням дуже тонка. Тому якщо ви не впевнені у своїх силах, то не вибирайте об’єктом насмішок близьких людей.
Але от у деяких персон виходить іронізувати професійно. Вони це роблять легко і невимушено. Що це навичка чи талант? Швидше за все, людина має іронічним світоглядом. Як же це зрозуміти?
Така людина не приймає проблеми і невдачі близько до серця і любить посміятися над своїми, так і над чужими промахами.
Визначення іронії набагато ширше, ніж просто повчальні глузування. Люди, які від природи обдаровані підвищеною увагою, примудряються помічати забавні ситуації, на які звичайна людина не зверне увагу. Так і формується іронічне світогляд. Але якщо ви не володієте, не переживайте, при належному уваги і старанності його все ж можна виробити.
Коли потрібно використовувати іронію?
Щоб людину вважали веселуном, а не виразкою, він повинен дозувати свої посмішки і повчання. Як кажуть, не варто метати бісер перед свинями. Якщо ви точно впевнені, що ваш співрозмовник іронії не оцінить і не зрозуміє, то навіщо марнувати на нього свій творчий потенціал?
Краще використовувати іронію дозовано, причому в компанії добре знайомих друзів. Адже одна справа, коли ви посмієтеся над одним, який впав у калюжу, і зовсім інша справа, коли в цій незручній ситуації виявиться абсолютно незнайома людина.
Взагалі найкраще використовувати іронію як підведення своєї думки або для того, щоб розрядити надто напружену обстановку. У першому випадку ви покажете себе як розумний і харизматичний чоловік, а у другому – як такий веселун, який може бути душею компанії.
Значення Іронії
Іронія це спосіб натякнути на щось, висловивши протилежне тому, що мається на увазі або думається. Слово походить від грецької εἰρωνεία (eirōneía), що означає « дисимуляція » або « уда
Зміст
Що таке іронія:
Іронія це спосіб натякнути на щось, висловивши протилежне тому, що мається на увазі або думається. Слово походить від грецької εἰρωνεία (eirōneía), що означає « дисимуляція » або « удавана незнання ».
Іронія теж є мистецтво висміювати когось, засуджувати, критикувати чи цензурувати щось, але не висловлюючи це явно чи безпосередньо, а скоріше даючи зрозуміти.
У цьому сенсі іронія щось цінує, коли вона дійсно хоче знецінити це, або, навпаки, знецінює щось, коли насправді прагне підвищити свою цінність.
Більш того, іронія є певний тон голосу або постави за допомогою якого прагнуть більш характеризувати або підкреслювати справжній намір сказаного.
Таким чином, іронія може бути словесною, коли ви говорите щось інше, ніж те, що ви хочете мати на увазі. У цьому сенсі воно також використовується як Літературний діяч. Наприклад: «Я ніколи не вступив би до клубу, який прийняв мене до складу» (Гручо Маркс).
Іронія може також стосуватися ситуації, коли те, що відбувається, суперечить тому, що передбачається чи очікується. Наприклад: загоряється пожежна станція, пограбується поліцейський відділ, собака вкусила людину тощо. Такі типи парадоксальних ситуацій ще називають життєвими іроніями.
В письмова моваДля позначення іронії можна використовувати знак оклику, укладений у дужках (!), Знаком питання (?), Лапками зі смайликом тощо.
Див. Також «Літературні постаті».
Сократична іронія
Як відома сократична іронія іронічна формула, за допомогою якої Сократ своїм діалектичним методом відкрив діалог із співрозмовником. Він полягав у тому, щоб поставити свого співрозмовника (учня) зверху, вважаючи його мудрою людиною в певній справі, щоб потім розпочати процес дослідження, який веде до знань. Таким чином, метою сократичної іронії було змусити співрозмовника почуватись комфортно відкрито говорити на тему. Прикладом може бути: «Ти, Октавіо, який є мудрою людиною в літературі, чи не міг би ти пояснити мені, що таке поезія?»
Див. Також Маєвтика.
Трагічна іронія
Іронія та сарказм
Іронія та сарказм не є точними синонімами. сарказм Це може бути грубий, різкий чи образливий коментар чи знущання, або образливий чи зловмисний коментар. іроніяШвидше, це передбачає протилежне сказаному, або ситуація, коли те, що відбувається, виявляється парадоксальним протилежністю очікуваному або логічному. У цьому сенсі сарказм може бути різновидом іронії.
Приклади іронії
Іронічно, зазвичай існує контекст, який дозволяє правильно інтерпретувати те, що ви хочете висловити, навіть коли йдеться про протилежне. Наприклад:
ІРОНІЯ
( грец. ειρωνεία — лукавство, удавання)
1) У стилістиці — особливість стилю, що полягає у невідповідності між прямим змістом висловлювання і його справжнім (прихованим) значенням, яке легко вгадується. Іроніч. вислів характеризує ставлення того, хто говорить (пише), до предмета мовлення, засвідчує крит. позицію автора щодо зображуваних явищ і персонажів, але може бути й свідомою автоіронією проти самого себе. І. має різні емоційні відтінки — від співчуття до злого висміювання й знущання. Особливо дошкульна, гірка І. називається сарказмом. Залежно від ситуації І. може виступати як засіб сатири, форма дотепу, висміювання, глуму. І. відносять до тропів, іноді — до фігур стилістичних.
2) В естетиці — це різновид комічного, філос.-естетична категорія, що характеризує розбіжності між наміром і наслідком, задумом і об’єктивним змістом кінцевого результату, чим фіксує парадокси розвитку, певні сторони діалектики становлення. З невідповідності усталеного уявлення про предмет чи явище і способу висвітлення їх суті виникає комічний ефект. На думку О. Потебні, І., як метод доказу і переконання, поділяється на три типи: інакомовлену — як ззперечення стверджуваного чи заміна його вдаваною суперечністю; метафоричну, коли уявлення про предмет береться з кола понять, не пов’язаних з цим предметом; стилістичну, що виникає з протилежності високого стилю мовлення і банальності чи нікчемності думки. Коли останній тип І. зберігає виразні сліди використання якогось твору (найчастіше — стилю та образів) — виходить пародія. Поняття І. як естетичної категорії історично змінювалось. З 5 ст. до н. е. І. була риторичним прийомом (твори Лукіана, пізніше — Еразма Роттердамського, Дж. Свіфта). З відходом від риторичного розуміння І. нім. романтики (Ф. Шлегель, А. Мюллер) спрямували І. на експеримент з літ. формою, використовуючи її як спосіб заперечення всього нерухомого і закам’янілого. В кін. 19 — на поч. 20 ст. виникають концепції епічвої І. (Б. Брехт, Т. Манн), що відображають діалектичну складність стосунків письменника зі світом.
В укр. л-рі І., зокрема риторична, була поширена у творчості письменників-полемістів. Мандрівні дяки, Климентій Зіновіїв, Г. Сковорода, використовуючи народну сміхову культуру, започаткували перехід до романтичної І., яка характерна для творчості поетів-романтиків, а також Т. Шевченка й І. Франка, а в укр. рад. л-рі — Ю. Яновського, М. Куліша, М. Бажана та ін.
На початку 60-х pp. 20 ст. поширилась І. як засіб зниження надмірної ліричної піднесеності — і в поезії (В. Симоненко. І. Драч, Л. Костенко), і в прозі (О. Ільченко, В. Земляк, В. Міняйло, Григір Тютюнник, В. Дрозд, Є. Гуцало).
■ Літ.: Івакін Ю. О. Сатира Шевченка. К., 1959; Блок А. А. Ирония. В кн.: Блок А. Собрание сочинений, т. 5. М. — Л., 1962: Лосев А. Ф., Шестаков В. П. История эстетических категорий. М., 1965; Лосев А. Ф. Ирония античная и романтическая. В кн.: Эстетика и искусство. М., 1966: Борев Ю. Комическое. М., 1970; Гайденко П. П. Трагедия эстетизма. М., 1970: Берковский Н. Я. Романтизм в Германии. Л., 1973; Дземидок Б. О комическом. М., 1974; Габитова P. M. Философия немецкого романтизма. М., 1978.
НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм., ПО́СМІШКА рідше; СМІХ (висміювання кого-, чого-небудь); ІРО́НІЯ (прихована, тонка насмішка); ГЛУМ, ЗНУЩА́ННЯ, НАРУ́ГА, ПО́ГЛУМ розм., ПО́ГЛУМКА розм. (зла, в’їдлива насмішка); САРКА́ЗМ, ЄХИ́ДСТВО розм. (злісна, в’їдлива іронія); ЗУБОСКА́ЛЬСТВО зневажл. (насмішки як збірне поняття, дії зубоскала). Мені здалося, що в її очах була і насмішка (О. Донченко); Ні іронією, ні поблажливістю, ні глузуванням Каргата не спиниш і нічим од нього не відкараскаєшся (Ю. Шовкопляс); Іншим разом не минути б Зиміну слюсаревого кепкування (Н. Рибак); Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Панас Мирний); — Офіцери.. жартували, говорили дамам компліменти з легким насміхом, котрі вони приймали за щиру правду (І. Нечуй-Левицький); — Зайдемо? — поспитав Пекельник. Він уже не був такий насмішкуватий, вдатний на глузи (Є. Гуцало); Нута був спокійний, любив жарти і кпини (І. Франко); Буде тобі, титарівно! Заплачеш, небого, За ті сміхи. (Т. Шевченко); Вона лучче (краще) витерпіла б лайку, ніж смішки (І. Нечуй-Левицький); Йван похвалявся її побити за посмішку, вона ж йому сказала, що не винувата ні в чім (Грицько Григоренко); Ніщо, кажуть, не буває таке дошкульне і вбивче для ворогів, як сміх (П. Козланюк); Вона не говорила цілком серйозно, не помічаючи в своїх словах злої іронії на власну особу (О. Донченко); Жарти він сприйняв за глум (В. Козаченко); Те, що він (керівник хору) жодним словом не припинив знущань соліста, остаточно зломило Захара (І. Ле); — Твій Іван? Який твій Іван? — з наругою промовила Ганка (І. Франко); — Надзвичайно цікаві міркування, — так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Ю. Шовкопляс); — Не сердься, друже, — відповів я з єхидством (І. Микитенко); Перерва між лекціями. Йде велике переселення студентів з аудиторії до аудиторії, штовхання в коридорах, витрішки, зубоскальство (П. Загребельний).
Іронія. Що це таке?
Як правило, людина замислюється над питанням «
Іронія, що це таке?», коли йому потрібно усвідомити різницю між алегорією та сарказмом. Для цього потрібно спочатку згадати стародавніх греків, що заснували численні філософські течії, а також багато які розмірковували на тему відносин в людському суспільстві. Звичайно, не залишили ці давньогрецькі мислителі без уваги і питання іронії, давши йому просте визначення.
Іронія – це вживання слів або висловів з протилежним змістом, метою цієї маніпуляції є насмішка.
Іронія в минулому і сьогодні.
Багато політики і філософи минулого використовували іронію в якості одного з ключових елементів своїх виступів. Примітно, що іронія – це відмінний спосіб подачі інформації, якщо ви хочете, щоб слухач надовго її запам’ятав. Дійсно, пам’ять має цікавою особливістю – цікава і незвичайна інформація найчастіше запам’ятовується простіше і надовго.
Сьогодні іронія являє собою тонку насмішку, яка може бути використана в прихованій від слухача формі.
Приклади іронії в літературі.
Особливо багато дізнатися про іронією можна, якщо вивчити літературу кінця 19 століття. В ці часи приклади іронії в літературі сипалися, мов з рогу достатку. Такі прийоми використовувалися письменниками для того ж, що і стародавніми політиками – залучення уваги і запам’ятовування інформації. Як у минулому, так і сьогодні прийомами іронії користуються ЗМІ, і існує безліч передач, в яких цей спосіб передачі інформації є чи не єдиним.
Якщо ви ставите питанням «
Іронія що це?», то вам краще всього ознайомитися з цим поняттям на живих прикладах:
“Ви – уми, а ми – на жаль” (Народна творчість)
“Золотий ти людина, Юрій Венедиктович. Все про народ думаєш. Відпочити тобі треба” (Наша Раша)
“Ти все співала? Це справа ” (Крилов).
Приклади іронії можна привести не тільки в цитатах, приміром, про такій ситуації можна сказати як про злою іронією:
Людина №1 все життя вів здоровий спосіб життя, правильно харчувався, ні пив, ні курив. Людина №2 був повною протилежністю: курив, пив, вів розгульний спосіб життя. Людина №1 в розквіті сил виявляє у себе діагноз «рак легенів». А людина №2 доживає до глибокої старості.
Вміло використовуючи прийоми іронії, ви зможете домогтися більших успіхів у спілкуванні з іншими людьми. Фахівці стверджують, що люди, які регулярно використовують іронію у спілкуванні, як правило, володіють неабияким інтелектом.