Якби ви вчились так як треба то й мудрість би була своя
Якби ви вчились так як треба то й мудрість би була своя
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа»(ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 78 — 86 звор.);
список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28).
Подається за збіркою «Три літа».
Автограф датований: «14 декабря 1845, Вьюнища».
Датується за автографом: 14 грудня 1845 р., В’юнище.
Первісний автограф не відомий. Вперше поет прочитав послання своїм знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «Василий Васильевич Тарновский-отец (ум. 1865) рассказывал мне, что у него в сорокових годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, Василий Михайлович Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, и в числе их и Шевченко. Однажды пришел он и прочитал только что написанное им известное „Посланіє до земляків“. Общее содержание этого произведения, и в особенности те места, где говорится о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление: с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось. Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места» (Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 69).
У квітні — червні 1846 р., перебуваючи у Києві, Шевченко переписав твір з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа» з виправленнями в 9, 102, 114, 168, 176, 212, 251 — 252-му рядках. Твір набув остаточного вигляду.
У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., послання нелегально поширюється в рукописних списках, автор знайомить з ним учасників Кирило-Мефодіївського братства, у справі яких під час допиту в III відділі фігурували списки, зроблені В. М. Білозерським (ДАРФ, ф. 109, 1 експ., спр. 81, ч. 4, арк. 41 — 44), М.І. Костомаровим (Там само, ч. 3, арк. 55 — 56), О. В. Маркевичем (уривок — рядки 1 — 116. — Там само, ч. 12, арк. 35, 37, 38). Списки дещо різняться між собою, але всі походять, хоч і не безпосередньо, від автографа збірки «Три літа»з незначними різночитаннями (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 114 — 126).
Від автографа збірки «Три літа» опосередковано походить список П.О. Куліша та невідомої особи (ІРЛІ, ф. 3, оп. 19, № 70). З недогляду, очевидно, в ньому відсутні рядки 99 і 207 — 209, а в рядках 210 — 211 пропущено два слова: «Не турбуйтесь».
В «Історичному оповіданні»П. О. Куліш цитував послання:
Умийтеся! Образ Божий
Багном не скверніте,
Не дуріте дітей своїх, /738/
На те тілько, щоб панувать.
(Куліш П.О. Хуторна поезія. — Львів, 1882. — С. 26).
У третьому рядку наведеного уривка є різночитання (замість «Не дуріте дітей ваших» — «Не дуріте дітей своїх»), але важко сказати, чи це недогляд П.О. Куліша, чи, може, так було в якомусь попередньому автографі. Є такого типу різночитання і в іншому уривку, що його наводить П. Куліш:
І потече сторіками
Синів ваших, і не буде
Одцурається брат брата
І дитини мати. (Там само. — С. 39.)
Існував також список невідомою рукою 40-х років XIX ст.; його різночитання подано у примітках до «Кобзаря з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 64 — 71).
З невстановленого списку, як видно, дуже неякісного, наприкінці 50-х років XIX ст. послання переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28). Цей список не відбивав тексту, створеного поетом у рукописній збірці «Три літа», містив викривлення. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив у ньому чимало виправлень, наблизивши текст до автографа у збірці «Три літа», а часом дав і нові варіанти, але правку не доведено до кінця і облишено.
Суттєві відміни проти автографа містив список М. О. Максимовича, різночитання якого подав В. М. Доманицький у своїй праці «Критичний розслід над текстом „Кобзаря“» (К., 1907. — С. 127 — 132). З них лише поодинокі збігаються з різночитаннями інших списків. Не повторюються вони і в іншому списку, що належав М.О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38). Навіть назви різні: у першому — «Посланіє до мертвих і живих. », у другому — «І мертвим, і живим. ». Останній список взагалі ближчий до автографа у збірці «Три літа».
До списку, що належав М.О. Максимовичу і тепер зберігається в РДАЛМ (ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38), близький список О. М. Бодянського (ІЛ, ф. 99, № 138, с. 605 — 613).
Значні розбіжності з основним текстом містять списки у примірнику «Кобзаря» 1860 з рукописними вставками (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 22 — 32), у рукописній збірці «Сочинения Т.Г. Шевченка» 1862 р. (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 290 — 299), невідомою рукою (ІР НБУВ, I, 561, арк. 3 — 8 звор.; 7450, арк. 19 звор.), у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюкова 1857 р. (ІЛ, ф. 1, № 80, с. 49 — 56).
Список невідомою рукою (можливо, А. Слюсарчука) у ЛНБ (ф. 1, № 432) має помітку олівцем на титулі: «З тих часів, як ще поезії Шевченка галицька молодіж переписувала і передавала з рук до рук». Він відноситься до першої половини 60-х років XIX ст. і походить, як і список Т. Грушкевича (Там само, ф. 41, № 140, с. 39 — 49), від першодруку. Список К. Климковича (Там само, ф. 11, спр. 4349, с. 95 — 104) є копією з видання «Поезії Тараса Шевченка»(Львів, 1867). /739/
Незначні різночитання є у списках П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 653), у списку, що належав Л.М. Жемчужникову (різночитання див.: ЗНТШ. — 1901. — Т. 39. — С. 1, і «Кобзар», 1893. — Ч. 1. — С. 287 — 294), у збірці «Стихотворения Шевченка» (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 7, с. 15 — 25), невідомою рукою (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 29 звор. — 37), у рукописному «Кобзарі»1866 р. (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 859 — 863), у рукописній збірці 1889 р. (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 1 — 14).
Вперше надруковано у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпциг, 1859. — С. 24 — 34).
Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 9 — 16. У Росії вперше надруковано без купюр у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. — СПб., 1907. — С. 260 — 267.
Аще кто речеш, яко люблю Бога. — епіграф узято з Першого послання Іоана Богослова: «Коли хтось каже: „Я люблю Бога“, а брата свого ненавидить, — неправду мовить»(Гл. 4. В. 20). Завершується ця глава заповіддю, яку Шевченко зробив провідною у своєму посланні землякам-українцям: «І таку ми заповідь одержали від Нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого“» (Гл. 4. В. 21).
На розпуттях велелюдних. — перегук з біблійними Книгами Єремії та Єзекіїля.
І потече сторіками Кров у синє море. — в основі цієї шевченківської перестороги сучасникам лежать образи з Одкровення Іоана Богослова: «І другий ангел посурмив, і мов гора велика, огнем розпалена, була кинута в море: і стала третина моря — кров’ю»(Апокаліпсис. Гл. 8. В. 8); «. третій вилив чашу свою на річки і на джерела вод: і стала кров»(Апокаліпсис. Гл. 16. В. 4).
Німець скаже: «Ви моголи». — Натяк на те, що в тодішній історичній науці була поширена думка про монгольське походження слов’ян. Про це Шевченко міг читати у перекладеній О.М. Бодянським книжці П.-Й. Шафарика «Славянские древности». Згадуючи німецьких істориків В. Шюца, І. Паррота та ін., автор зазначав: «Одни только те писатели, для коих в их тесном кругозоре познаний мир славянский еще по сю пору покрыт непроницаемым мраком, не перестают, вопреки просвещению нашего века, причислять народ славянский к племени монгольскому. » (Шафарик П. И. Славянские древности. — М., 1837. — Т. 1. — С. 69).
Тамерлан — Тімур (1336 — 1405), середньоазіатський емір і завойовник, правитель військово-феодальної держави в Середній Азії з столицею в Самарканді (1370 — 1405). Здійснював спустошливі напади на Іран, Малу Азію, Закавказзя, Індію.
Коллар Ян (1793 — 1852) — чеський і словацький учений і поет, який послідовно обстоював ідею єднання слов’янських народів. Великої популярності набула його поема «Дочка слави», уривок якої О. Бодянський опублікував у своїй книжці «О народной поэзии славянских племен» (1837). У журналі «Отечественные записки» (1840. — Кн. 1 — 2) опубліковано статтю Я. Коллара «О литературной взаимности между племенами славянскими». Очевидно, з цими творами Шевченко був обізнаний.
Ганка Вацлав (1791 — 1861) — чеський філолог і поет, діяч чеського національного відродження. Разом з Й. Ліндою створив збірки поезій «Краледворський рукопис» (1819) і «Зеленогорський рукопис» (1820), підробивши їх під пам’ятки давньої чеської літератури. Переклав «Слово /740/ о полку Ігоревім» чеською мовою. Як і Я. Коллар, обстоював ідею слов’янського єднання.
Слов’янофіли — представники одного з напрямів суспільно-політичної думки Росії 40 — 50-х років XIX ст. Найбільш відомі з них — О. С. Хом’яков, брати І. В. та П. В. Киреєвські, І. С. та К. С. Аксакови, Ю. Ф. Самарін, О. І. Кошелєв, І. Д. Бєляєв. Історичний розвиток Росії і слов’янських народів загалом слов’янофіли протиставляли Заходу, боючись впливу західних ідей. Їхні погляди були складними й суперечливими, з часом зазнавали відчутної еволюції в бік консерватизму. В 40-х роках критика слов’янофілами кріпосницьких порядків, заклики глибше вивчати національну історію мали прогресивне значення, але вже й тоді слов’янофіли, на противагу «західникам», звеличували офіційне православ’я, обстоювали думку про самобутній шлях розвитку Росії через поземельні общини. З роками ці тенденції посилювалися і в другій половині 50-х років, коли царизм, побоюючись народного повстання, вирішив скасувати кріпосне право «зверху», звели нанівець окремі вияви опозиційності слов’янофілів щодо самодержавства. Шевченкові рядки спрямовані проти тих доморослих слов’янофільствуючих «земляків», які дбали про об’єднання слов’ян під скіпетром російського царя-самодержця, нехтуючи інтересами розвитку українського народу, передової суспільно-політичної думки.
Брут Люцій Юній — керівник повстання в Римі 509 р. до н. е., внаслідок якого повалено імператорську владу і встановлено республіканський лад. За участь у змові проти республіки засудив до страти двох власних синів.
Брут Марк Юній (85 — 42 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, один із головних учасників змови проти Юлія Цезаря і вбивства його (44 р. до н. е.). Обстоював республіканський лад правління. Зазнавши поразки в боротьбі проти другого тріумвірату (Октавіан, Антоній, Лепід), 42 р. до н. е. покінчив самогубством. Ім’я Брутів набуло символу громадянських чеснот.
Коклес (Одноокий) Публій Горацій — легендарний герой, який 507 р. до н. е. врятував Рим від етрусків, один захищаючи міст через річку Тибр.
Титло — значок над скорочено написаним словом у церковнослов’янських книжках.
Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани Ясновельможнії гетьмани. — Так вперше гнівно й беззастережно Шевченко охарактеризував поведінку тієї верхівки української козацької старшини, яка поперемінно вислужувалась то перед російським царизмом, то перед польською шляхтою, цілковито нехтуючи інтересами власного народу.
Синоп, Трапезунд — турецькі міста на узбережжі Чорного моря, на які, щоб визволити полонених, часто нападали запорозькі козаки, підпалюючи ворожі кораблі.
Фейкові цитати Т. Шевченка як засіб масової провокації
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була б своя…
Т. Шевченко – «І мертвим, і живим, і ненародженим…»
Серед різноманітних текстів інформаційного та розважального характеру, що зустрічаються на теренах Інтернету, вирізняються цитати з творів знаменитих письменників та вислови відомих людей. Цитата чи вислів у більшості випадків оформлюється так: портрет автора і поруч – його вислів або уривок з твору. На жаль, часто трапляються випадки фейкових цитувань, тобто – приписування людині тих слів, яких вона не писала і не говорила. Шкода від такого бездумного цитування і ще більш бездумного масового репосту подібних «цитат» буває різною. В кращому випадку користувач, що зарепостив фейкову цитату, ризикує лише заробити собі репутацію неука, невігласа. Але деякі фейкові «цитати великих» є не просто свідченням неуцтва користувачів, а й спробою провокації та розпалювання ворожнечі. Наскільки успішними є такі спроби – залежить від популярності таких текстів. Жертвами таких «цитат великих» є не лише користувачі, що отримують недостовірну інформацію, а й самі видатні особистості, котрим приписують ту чи іншу фейкову цитату.
Тарас Шевченко, без перебільшення, видатна особистість. Поет, художник, і просто неймовірна людина, Він змінив хід української історії. Проте, на жаль, зараз уявлення про творчість та життя поета в очах деяких користувачів Інтернету спотворюються певними віршованими рядками, авторство яких приписують Шевченку. І все було б нічого, якби проблема була лише в тому, що Шевченко не писав той чи інший віршований рядок. На жаль, проблемою в нашому випадку, є те, що цитати ті занадто провокативні.
В чому ж полягає ця провокативність? Ось, лише прочитайте:
Хохол останется хохлом
Хоть ты пусти ЕГО в Европу
Где надо действовать умом,
Он напрягает только **пу.
Повна версія цього «шедевру» знаходиться на сайті «ХайВей». Є ще й українська версія цього жаху:
Хохол залишиться хохлом,
Хоч ти пусти його в Європу.
Де треба діяти розумом,
Він напружує тільки **пу.
Розумна людина, лише глянувши на ці тексти (віршами цей набір літер язик не повертається назвати), одразу ж зрозуміє, що це – фейк. Адже у ХІХ столітті для українського народу, а разом з тим і для Тараса Шевченка, головними були інші пріоритети – припинення гноблення України Російською імперією, звільнення від кріпацтва. Та і міждержавних утворень, подібних до Євросоюзу, в які певна держава на певному рівні розвитку намагалася потрапити, в ті часи не було. Та й слів деяких Шевченко, попри вдавану простоту лексики, просто не використовував.
Якщо вірити статті з сайту «ХайВей», це «творіння» під авторством такого собі Нощенка із 2009 по 2014 рр. знаходилося на сайті «Стихи.ру». Не відома причина видалення з сайту – чи то російська пропагандистська машина обрала цей текст для розпалювання ненависті й тому до сайту звернулися з проханням видалити, чи самому «поету» стало соромно. Зараз ці рядки рідко можна зустріти на теренах інтернету. На щастя. Проте є й інші «шедеври».
Жиди погані правлять нами!
А ми ще гірші, ніж жиди,
Ми продали дідівську славу,
Жиди ж «в ярмо нас запрягли»
Отже, що ми маємо? Ще один фейк, котрий приписали Шевченку. Ще одна провокація. Так, слово «жид» у ХІХ столітті широко використовувалося. Це слово не мало тоді негативного забарвлення. Але, досліджуючи відкриті джерела, тобто різноманітні сайти та спільноти соціальних мереж, я дізналася, що цей «вірш» почали розповсюджувати ще з російського «ВКонтакте». Перша публікація цих рядків відбулася на сайті, що мав назву «Ми українці», котрий припинив свою життєдіяльність навесні 2014 року. Сайт дозволяв кожному зареєстрованому користувачу розмістити свій контент. І ось у 2010 році дехто Дмитро публікує твір 13-річної школярки з Київщини, в якому, власне, і є ті самі рядки. Про цю історію розповідається на сайті газети «Хадашот» та на форумі «Дурдом», на якому вірш тієї школярки можна прочитати повністю.
Цей «шедевр» по мережі розганяють як проросійські тролі, що часом ховаються під патріотичні аватарки, так і «корисні ідіоти» серед наших громадян, котрі, безсумнівно, люблять Україну, поважають Шевченка, але яким, на жаль, часом не вистачає чи то розуму, чи то бажання перечитати поезію Кобзаря і переконатися, що ці рядки – бездарний та провокативний фейк. Адже, щоб це зрозуміти, достатньо прочитати лише кілька віршів Тараса Шевченка, в яких відчутний і стиль поета, і його душа.
Найсмішніше, що деякі люди не просто репостять цей фейк, але й використовують його під час своєї діяльності. Так, користувач Яр Велесов на сторінках свого Живого Журналу намагається переконати на прикладі вже згаданого фейку, а також уривку із поеми Шевченка «Гайдамаки» та відомостей із польської «Вікіпедії», що «жид» – питомо українське слово. Гаразд, кожен має право на свою думку, проте навіщо використовувати фейки для підтвердження її правильності? Адже це суттєво знижує якість дослідження. Так. Це було б дуже смішно, якби не так сумно…
Використовує цей фейк і сайт «Моноліт», що належить одній з організацій, котра позиціонує себе як праву.
Наступний приклад – це не фейкова цитата сама по собі, а, що називається, «кавер-версія». Просторами Інтернету блукає картинка, на якій розміщено портрети Тараса Шевченка і Президента України Петра Порошенка, а поряд з ними текст:
Кругом неправда і неволя
Народ замученный мовчить
А на державному престолі
Кабан годований сидить.
А ось як звучить оригінал:
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Це – уривок з поеми «Єретик», котра розповідає про Яна Гуса та Яна Жижку – національних героїв чеського народу. Отже, давайте спробуємо зрозуміти, як «чернець» став «кабаном» і чому. На сайті «Ізборник» є добірка матеріалів, присвячених Тарасу Шевченку. Є і твори його, і словник творчості поета. Ось що розповідає стаття, присвячена поемі «Єретик»:
«1905 в Харкові й Донбасі була поширена революц. пісня, що становила переробку початку поеми: «Кругом неправда і неволя, // Народ замучений мовчить. // А на російському престолі // Кабан годований сидить. «. Перефразовані в такому ж дусі початкові рядки поеми використано в першотравневій листівці 1905 Бакинського комітету РСДРП: «Кругом неправда и неволя, // Народ замученный молчит. // А на прадедовском престоле // Палач всея Руси сидит». Діячам всеросійського визвольного руху був близький революц. оптимізм поеми, що виявився, зокрема, в її фіналі. Згадка про початок народної війни під проводом Жижки і погроза поневолювачам «Постривайте!» сприймалися як ствердження спадкоємності народно-визвольної боротьби». Повний текст статті можна знайти тут.
Отже, що ми маємо? Рядки з поеми переписали у революційному дусі учасники подій 1905-1917 рр. та використовували для агітації до боротьби проти російського самодержавства. Серед них – і РСДРП – Російська соціал-демократична робітнича партія, створена Володимиром Леніним. І хоч пізніше партія програла боротьбу з більшовиками, але свій внесок у боротьбі російського комунізму з російським же ж монархізмом ця політична організація зробила. Тож, як кажуть – коментарі зайві.
Отже, що ми маємо? Фейки, котрі ганьблять не лише самого Тараса Григоровича, а й тих українців, котрі сприймають цю брехню на віру. Славу Кобзаря використовують нечисті на руку «діячі», котрі для боротьби за свої інтереси не шкодують нічого. Як боротися з усім цим? Читати першоджерела – твори Тараса Шевченка, а також якісні наукові, науково-популярні та журналістські матеріали, присвячені Кобзареві. Читати і бути обачними!
P.S.: Замість післямови – згадаймо рядки Кобзаря, котрі мають стати девізом кожної розумної людини, що себе поважає:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Не дуріте самі себе. Й іншим – не дозволяйте!
І мертвим, і живим, і ненарожденним
.
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого. » – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось.
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми.
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті.
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
.
І мертвим, і живим, і ненарожденним
.
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого. » – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось.
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми.
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті.
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.