Що таке односкладне речення
ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ. 1. Поняття односкладного речення. Загальні ознаки односкладних речень
1 ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ 1. Поняття односкладного речення. Загальні ознаки односкладних речень Односкладним називається таке речення, в якому наявний один головний член, що виступає носієм головної його ознаки предикативності. В українській мові наявні односкладні дієслівні й іменні речення. Дієслівними односкладними реченнями є речення, в яких мова йде про дію, діяч або виконавець якої не вербалізований (словесно не виражений). Основними ознаками таких речень є: 1) наявність єдиного головного члена речення; 2) особливість вираження предикативності (виявляється тільки у формах єдиного головного члена); 3) наявність власної структурної схеми; 4) наявність парадигми; 5) членованість; 6) інтонаційне оформлення та ін. 2. Різновиди односкладних речень 2.1. Різновиди односкладних дієслівних речень Означено-особовими односкладними реченнями називаються такі речення, в яких головний член виражений дієсловом, що особовим закінченням вказує на означену (конкретну) особу: я / ти / ми / ви дієслово у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього / майбутнього часу дійсного або наказового способу: Будемо ж берегти наше мирне українське небо! (З газ.). Стою і на душі пропливають тривожні болі (Л.Костенко). Славте землю і весну, славте країну молоду (П.Кордун). Головний член у формі 1-ої особи множини може передавати семантику: а) спонукання співрозмовника до сумісної дії: Йдемо, поете, вперед і пізнаємо все (О.Матушек); 62
2 ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ б) окреслення власної дії: Чекати не можна, будемо косити траву; в) злитості з іншими діячами: Не знаємо нічого про довкілля;; г) етичної сукупності, сумісництва у звертаннях до співрозмовника (замість 2-ої особи однини та множини): Як себе почуваємо? Як поживаємо? Неозначено-особовими односкладними реченнями називають такі односкладні речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, а головний член виражений дієсловом 3-ої особи множини теперішнього чи майбутнього часу, або формою множини минулого (давноминулого) часу дійсного способу: Багато таких суден тепер списують, ріжуть, вантажать на платформи й відправляють на металургійні заводи (О.Гончар). Неозначено-особові речення можуть виражати дію особи: 1) котра не відома мовцеві та не суттєва на відповідний момент для мовця: За літо школу відремонтували, завезли новенькі парти (О.Донченко); 2) яка відома мовцеві, але він не називає її в силу певних причин: Кажуть про вимогливість, повідомляють про нові закони для нас (З газ.); 3) яка не може бути точно названою мовцем: Дивись, а то там на ярмарку все вкрадуть (О.Ковінька); 4) дію, витворювану самим мовцем, але мовець не вважає за необхідне наголошувати на джерелі дії: Знай, брате мій, що тебе завжди чекають, сподіваються і мріють про зустріч з тобою (М.Лазорський) Узагальнено-особовими односкладними реченнями називаються такі односкладні речення, дія яких стосується узагальненої особи, а головний член виражений дієсловом 2-ої особи зрідка в інших особових формах. Узагальнено-особові речення виражають: 1) загальне положення, висновок, що стосується всіх або більшості: Розуму і за морем не купиш, коли його вдома не маєш. Що посієш, те й пожнеш (Народна творчість); 2) інтимність думок, настроїв, переживань: Трапляється так, що сидиш поміж інших, наче й друзі, але нічого спільного з ними не маєш (Я.Мельник). Головний член узагальнено-особових односкладних речень може виражатися дієсловом у формі: 1) 2-ї особи однини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу (найтиповіша форма): За сон коня не купиш. Не жалкуй на сусіда, коли спиш до обіда. Хочеш мати, треба дбати (Народна творчість); 2) 2-ї особи однини і множини наказового способу (містять заклики, настанови, повчання, поради): За край рідний іди сміливо в бій. Край рідний умій боронити. Не кайся востаннє (Народна творчість); 63
4 ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ б) предикативним словом типу біда, гріх, диво, жаль, лінь, сором, шкода, пора, час: Жаль стало батька (М.Коцюбинський). Вже пора нам усім додому, пора до праці. в) предикативним словом типу можна / не можна, необхідно, можливо / неможливо, доцільно / недоцільно, потрібно / непотрібно, треба / не треба, сила / не сила і под.: Мені можна до вас? (З розм. мовл.). Не слід до безособових речень відносити речення з предикативним словом нема (немає) з обов язковим непрямим додатком у род.в., що позначає особу або предмет, відсутність якого стверджується: У гаю, гаю Вітру немає (Т. Шевченко). Не бігай на річку, бо в мене і душі нема ще в ополонку вскочиш (М.Старицький) та речення із заперечною часткою ні (ані), що набуває ознак предикативності: Ані хмаринки, тому що вони належать до односкладних ґенітивних Інфінітивними називаються односкладні речення з головним членом, вираженим незалежним інфінітивом, що позначає можливу або неможливу дію: Куди мені діватись? Де помочі шукати? Кого просити? (І.Котляревський). Піти лишень пасіку обдивитись (Панас Мирний). Головний член інфінітивних односкладних речень може бути виражений незалежним інфінітивом без частки би (б) та незалежним інфінітивом з часткою би (б). Використання частки би (б) суттєво впливає на семантику інфінітивного односкладного речення. Інфінітивні речення з часткою би (б) виражають: 1) бажану або небажану для мовця дію чи стан: От злізти б тут, побігати по широкому полю або полежать в траві (М.Коцюбинський); 2) оцінку здатностей співрозмовника: Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т.Шевченко); 3) реалізацію побоювання або застереження з приводу здійснення чи нездійснення дії: Поїхати нам потрібно, та тільки не програти б змагання; 4) постійну або часту схильність мовця до певної дії-вчинку: Вам тільки б сміятися (М.Стельмах). Інфінітивні речення без частки би (б) виражають: 1) необхідність дії або стану, їх неминучість, неможливість або відсутність: Ані піти тобі, ані погуляти, ані чого забажати (Марко Вовчок); 2) вагання, сумнів у доцільності чи необхідності дії або стану: Боротись, але як? (О.Гончар); 3) спонукання наказ, пораду, побажання, просьбу чи заклик до виконання певної дії: Вчитися майстерності!; 4) недоцільність дії: Чим же було тут захоплюватись? (І.Вільде). Окремим різновидом інфінітивних речень є інфінітивно-називні та інфінітивно-безособові структури. 65
5 Інфінітивно-називним реченням притаманна констатація факту, називання певної дії чи процесу. Основна семантика вираження необхідності, неминучості дії чи стану: Повставать і йти вперед, наближатись до всього прекрасного і вимріяного (Я.Гоян). Інфінітивно-називні речення інколи реалізують функцію теми, оскільки у цьому випадку інфінітив називає тему подальшого роздуму і може бути замінений у контексті називним теми: Жартувати та жартувати! Завжди отак, а що ж далі? (В.Самійленко) і Жарти та жарти! Завжди отак, а що ж далі? Інфінітивно-безособові речення це речення з інфінітивами на позначення сприймання, подекуди мислення на зразок чути / не чути, узнавати / не узнавати, пізнавати / не пізнавати. Їх можна поставити в синонімічні стосунки з безособовими реченнями: Голосів не чути / Голосів не чутно; Їх не пізнати / Їх не пізнано. Односкладні речення, головний член яких виражений поєднанням безособово-предикативного слова типу можна, слід, варто, треба та інфінітива, слід кваліфікувати як безособово-інфінітивні, оскільки в таких реченнях поєдналися ознаки безособових (семантика і форма головного члена) й інфінітивних (значення інфінітива доповнює компонент безособовості) односкладних речень: І мені заспівати хотілось лебединую пісню собі (Леся Українка). Моральним подвигом можна назвати те, що здійснив Котляревський в ім я свого народу, в ім я людської культури (О.Гончар) Різновиди односкладних іменних речень Односкладними іменними реченнями є такі, в яких єдиний головний член речення виражений іменником. З-поміж них вирізняються номінативні та ґенітивні Номінативними реченнями називаються односкладні речення з єдиним головним членом у формі називного відмінка імені або кількісно-іменною будовою, що стверджують буття предмета або явища, яке може ускладнюватися значенням вказівки, емоційної оцінки, волевияву: Зима. У лісі стало зовсім холодно (В.Підмогильний). Основною граматичною ознакою номінативних речень є їхня односкладність та морфологічна природа головного члена, який може виражатися: 1) іменником у наз. в.: Зоря. Цвіти. І гай, і поле. Над ставом верби золоті (В.Сосюра); 2) кількісно-іменною комплетивною словосполукою: Два літа. Три літа. А там дивись і в школу помандрує (Я.Мельник); 3) займенником: Вона! Боже, справді вона (В.Самійленко). Інтонація в номінативних реченнях є констатувальною. 66
7 мовленнєвого етикету типу Добрий день! Вони належать до квазі-речень (нечленованих речень, еквівалентів речення, слів-речень). 6) Номінативний теми. Цей різновид односкладних номінативних речень є особливим виявом актуалізації тексту. Номінативний теми являє собою інтонаційно самостійну комунікативну одиницю, через яку мовець повідомляє про наявність у свідомості уявлення і викликає аналогічну асоціацію у свідомості співрозмовника. Від інших різновидів номінативних речень він відрізняється тільки констатацією уявлення про предмет, а в типових різновидах номінативних речень стверджується буття, наявність предмета або його необхідність та ін.: Син! Дванадцять років, а вже біжить на поміч (М.Стельмах). Сибір. І соловецькі келії, і глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний (В.Стус). УВАГА! Порівняно невелику групу утворюють речення з нульовим присудком (його еліпсом) та обставинами типу знову, раптом, у яких предмет подається у процесі його розвитку або вияву: Раптом село. Вся уява там (П.Вернигора). Ці речення належать до двоскладних, показником присудка є обставина місця. 7) Субстантивно-якісно-оцінні речення. За формально-граматичним вираженням особливу групу утворюють речення, в яких єдиний головний член іменник якісно-оцінної семантики. З-поміж них виділяються речення: 1) особові, в яких суб єкт відповідає означеній або неозначеній особі: Нахаба; 2) предметні, в яких суб єкт співвідноситься з предметом: Краса!. Речення на зразок Краса! Нахаба! виражають двоскладне судження без вербалізованого (словесно невираженого) суб єкта-поняття. Такі речення вміщують оцінку того, про що йде мова, або того, що є предметом спостереження. Саме тому вони є двоскладними неповними з опущеним підметом Ґенітивними односкладними реченнями називаються такі речення, в яких єдиний головний член виражений формою родового відмінка однини або множини: А йому лише тринадцять літ (В.Сосюра). З-поміж ґенітивних речень розрізняються: квантитативно-ґенітивні (від лат. quantitatis кількість) і ґенітивно-заперечні. Квантитативно-ґенітивні речення позначають певну кількість предметів, осіб тощо: Народу, народу! (Г.Квітка-Основ яненко). Ґенітивно-заперечні речення містять єдиний головний член речення, що складається зі слів нема, ні (може входити до складу займенника) і форми родового відмінка іменника: Зими нема. Ні місяця, ні зірок. Нічого подібного. Традиційне зарахування їх до безособових не відображає специфіки форми род.в., що є складником єдиного головного члена речення. 68
8 ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА Завдання І Підкреслити головні члени речення, охарактеризувати морфологічне вираження головного члена означено-особових односкладних речень. А робиш так, щоб знову тебе туди загнали! (В.Шевчук). Живете де? Вставите в якусь поему, може? (В.Шевчук). Де б я не був, а все ж думками лечу в Донеччину свою (В.Сосюра). Любив Вкраїну він душею І зрадником не був для неї (В.Сосюра). У цій глухій норі, де ніколи не розвидняється й куди ні разу не проникало сонячне світло, просидів уже чимало (Є.Гуцало). Сутеніло. За деревами швидко сідало на заході сонце, й у повітрі вже чути було перших майських жуків. Вітай життя! (Богдан-Ігор Антонич). Завдання ІІ Підкреслити головні члени речення, охарактеризувати морфологічне вираження головного члена узагальнено-особових односкладних речень. Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди! (В.Сосюра). А пошлемо їм молодих наших та охочих, самі ж зостанемося тут (П.Загребельний). Вельми дивувався нашим голеним головам і оселедцям, ми диву валися його парикові, а Сірко навіть не втерпів і поспитав, чи не тому принца звуть великим Конде, що в нього такий великий парик (П.Загребельний). Що маємо не дбаємо, а втративши плачем (Народна творчість). Удосвіта встанеш більше діла зробиш (Народна творчість). Не знайшовши броду, не лізь у воду (Народна творчість). Задання ІІІ Підкреслити головні члени речення, охарактеризувати морфологічне вираження головного члена неозначено-особових односкладних речень. Але з ним не хотіли говорити й відмахувалися від нього рукою (Г.Хоткевич). Я схожий був на отшельників, які твердо й безумно вірять, що в печерах своїх рано чи пізно узрять Бога (П.Загребельний). Але вони сміються, мов вві сні, І погляд мій приковують до себе, Нагадують розкоші весняні І кажуть про тепло, про радощі, про тебе (Олександр Олесь). Не задержать нам хвилі (Богдан-Ігор Антонич). Завдання IV Підкреслити головні члени речення, охарактеризувати морфологічне вираження головного члена безособових односкладних речень. Там можна побачитись було з далеким родом (М.Коцюбинський). Душа моя пустка холодна й німа Нічого в тій пустці самотній нема: То вітер розвіяв, то хвилі зірвали, Т о, граючись, діти малі розібрали (Олександр Олесь). Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу (Богдан-Ігор Антонич). Віддати треба нам життю щомога, а треба кожному, ще поки молодий (Богдан-Ігор Антонич). 69
9 Завдання V Підкреслити головні члени речення, визначити різновиди інфінітивних односкладних речень. Покласти б голову в коліна. Відчути б руку на чолі. (В.Еллан-Блакитний). Намагається поміж ними вхопити бадилину (В.Барка). Арештувати, хто порушить тишу! (В.Барка). Та краще пальці свої гризти, ніж за таку плату робити. (В.Винниченко). З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, але заболіло (М.Вінграновський). Завдання VI Підкреслити головні члени речення, визначити тип дієслівних односкладних речень. Взявся за гуж не кажи, що не дуж (Народна творчість). Набити руку це не означало побити руки. Йоду в нас нема (Григір Тютюнник). Йому скажуть, що він приїхав учитись. (В.Підмогильний). Але що є правда i як творити суд?! (С.Скляренко). Гречку сійте, коли жито гарно зацвітає (Народна творчість). Що скажете про потреби вашi? (С.Скляренко). Надворі було ясно (Г.Тютюнник). Ач, прокляті! сказав ображено і навіть гнівно, так наче йому вкрай треба було набрати тієї води. (Г.Тютюнник). Завдання VІI Підкреслити головні члени речення, визначити різновиди номінативних односкладних речень. Солов їні далі, далі солов їні. У росі фіалки, ріки у тумані. Весняний сад, квітки барвисті, пісні пташині в вишині, і ти у сяйві і намисті подібна сонцю і весні (В.Сосюра). Підкинуло. Здригнулось. Зашкребло. Затнувся подих. Оберт. Шарудіння (М.Бажан). Тиша і пустка (М.Коцюбинський). Ні слова про втому! Ні слова про спокій! (В.Еллан- Блакитний). У батьків мабуть спитають про Тернопіль. Дубно. Борислав (Дзвін). На шию почепив тугого, також татарського, лука, в зуби взяв стрілу. Лише одну (Дзвін). Ось краса! (В.Винниченко). Велике ательє; в лівій стіні ззаду двері в кімнату Рити (В.Винниченко). Це Білий Медведик (В.Винниченко). Завдання VIII Підкреслити члени речення, визначити типи односкладних речень. Його помітили не зразу (Є.Гуцало). Поживився скибкою, як собака мухою (І.Карпенко- Карий). Йому дуже кортіло бути там, де робилося кіно (Є.Гуцало). Хліба нема: вже забрано (В.Барка). Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько в неволі з тобою (Т.Шевченко). Початок осені вересень (Д.Чередниченко). Старого горобця на полові не обдуриш (Народна творчість). Силуваним волом багато не виореш (І.Нечуй-Левицький). Тиша. Така тиша, що в нього задзвеніло у вухах (О.Довженко). Мені треба побачити Микиту Івановича. Арештувати їх (В.Винниченко). Наснилося, з розлуки наверзлося, з морозу склякло, з туги аж лящить (В.Стус). 70
В школі
Підручники, календарні плани, методичні рекомендації. Зовнішнє незалежне оцінювання. Тести за предметами.
Двоскладні і односкладні речення
Двоскладні і односкладні речення
1. Типи простих речень за способом вираження головних членів ( Двоскладні і односкладні речення )
Синтаксичний центр речення може бути виражений не тільки підметом і присудком, а й лише одним головним членом, який поєднує в собі значення і підмета, і присудка. Наприклад: 1. Ой із-за гори та буйний вітер віє (Нар. творчість). 2. Прохолодою повіяло з лісу (М. Стельмах).
Залежно від того, як виражено синтаксичний центр, розрізняють прості речення двоскладні і односкладні. Односкладні в свою чергу за значенням головного члена поділяються на односкладні особові, безособові і називні.
2. Двоскладні речення
Двоскладним називається речення, яке має і підмет, і присудок або повинне їх мати.
Наприклад, речення Листоноша стояв, обдивляючись далекі обрії, Псьол і заріччя, кілька разів крикнув одуд, пахли жита (Ю. Яновський) складається з трьох простих двоскладних речень.
Іноді якогось головного члена двоскладного речення може не бути, але його легко встановити з контексту. Наприклад, у реченні Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі (Ю.Яновський) друге просте речення теж двоскладне: у ньому пропущено присудок іде (світло йде), який встановлюється із змісту першого простого речення.
Якщо в реченні є підмет і будь-яка обставина, але нема присудка, то таке речення все одно двоскладне, бо обставина може стосуватися лише присудка, навіть якщо він пропущений. Наприклад, у реченні Великий курінь над берегом Чорного моря (І.Карпенко-Карий) є обставина над берегом, яка стосується пропущеного присудка стоїть. Тому таке речення є двоскладним неповним.
3. Односкладні особові речення
Односкладні особові речення поділяються на означено-особові, неозначено-особові і узагальнено-особові. В усіх їх діячем виступає особа (її навіть можна конкретно назвати), але мислиться вона в них по-різному.
Односкладним означено-особовим є речення, у якому на конкретну дійову особу (я, ти, ми, ви) вказує особове закінчення дієслова-присудка.
Головний член (присудок) у таких реченнях може бути виражений тільки дієсловами в 1-й і 2-й особах однини й множини дійсного та наказового способів: кажу, кажеш, кажемо, кажете; скажи, скажімо, скажіть.
Наприклад, речення: 1. Назриваю в гаю запашного зілля, запашного зілля, вибуялих трав. 2. Блисками-пожежами небо обмережимо. 3. Гори вгорі, мій прапоре крилатий (3 тв. В. Чумака) — односкладні означено-особові, бо в них, як того вимагають особові закінчення дієслів, можна підставити лише такі підмети: я (назриваю), ми (обмережимо), ти (гори).
Односкладні означено-особові слід відрізняти від неповних двоскладних, у яких підмет домислюється тільки з контексту. Наприклад: Над морем сидів і хитався у болю, дививсь у беззоряну тьму. Про місто далеке, про хмари і поле каштани шуміли йому (В. Сосюра) — перше речення неповне двоскладне: у ньому пропущено підмет він, який встановлюється за змістом другого речення.
Неозначено-особовим є односкладне речення, у якому дійова особа мислиться як хтось із певного кола людей. При потребі таку особу можна було б назвати.
Головний член (присудок) у таких реченнях буває виражений дієсловами в 3-й особі множини або, коли йдеться про минулий час, просто у формі множини.
Наприклад, речення: 1. Валі порадили йти на роботу (Ю. 36анацький). 2. А он розпинають вдову за подушне… (Т.Шевченко) — неозначено-особові, бо дійова особа в них мислиться як: 1) хтось із Валиних знайомих; 2) хтось із чиновників царської Росії. Але хто саме — цього автори не повідомляють.
Двоскладні і односкладні речення
Неозначено-особове речення треба відрізняти від неповного двоскладного, у якому пропущено підмет, відомий з контексту. Наприклад: Донбасівці стали годувати коней. Вогню не розпалювали (Ю. Яновський) — у друге речення, щоб зрозуміти його, ми подумки вставляємо з першого речення підмет вони, тобто донбасівці. Поза контекстом це речення було б незрозуміле. Отже, це двоскладне речення, тільки неповне.
Узагальнено-особовим є односкладне речення, у якому дійовою особою може мислитися будь-хто з людей.
Головний член (присудок) у таких реченнях виражається різними способовими формами дієслова, найчастіше — у формі 2-ї особи однини.
Ці речення найчастіше вживаються в прислів’ях та приказках (які стосуються будь-кого з людей), наприклад: 1. Здобудеш освіту, побачиш більше світу. 2. Чесне діло роби сміло. 3. Навчай інших — і сам навчишся. 4. Заблудився між трьох дубів.
Узагальнено-особові речення використовуються також у художній літературі, ніби залучаючи до описуваних подій і читачів, наприклад: 1. Вистрілявши другу порцію набоїв, знову біжите до хати, знову берете набої (О. Вишня). 2. Прибігли — набили патронташа, взяли два десятки в кишені — знову бігом на озеро (О. Вишня).
Ці речення відрізняються від односкладних означено-особових тим, що сказане в них може стосуватися будь-кого з людей, тимчасом як в означеноособових повідомляється завжди про певних, конкретних людей.
4. Безособові речення
Безособові речення поділяються на власне безособові та інфінітивні.
Власне безособовим є односкладне речення, у якому дія або стан мисляться як незалежні від будь-якої особи.
Головний член (присудок) у таких реченнях буває виражений:
Підмета в таких реченнях нема і не може бути.
Інфінітивним називається односкладне речення, у якому йдеться тільки про дію.
Головний член (присудок) у такому реченні виражається неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: 1. І несли ми сили наші, щоб звалити гніт віків (П. Грабовський). 2. Тут мені у даль дивитися, горизонт вивчать (М Шеремет).
5. Називне речення
Називним є речення, яке тільки називає предмет чи явище, але не вказує на дію.
Називне речення може починатися вказівними частками ось, он, наприклад: Ось місяць, зорі, солов’ї (П. Тичина).
Якщо ж у реченні є будь-яка обставина, то це — двоскладне речення з пропущеним присудком (обставина завжди стосується присудка). Наприклад, речення Над степом — небо (Ю.Мушкетик) — двоскладне неповне: у ньому пропущено присудок простирається.
Перевірте себе. Двоскладні і односкладні речення
Випишіть присудки із односкладних речень у чотири колонки залежно від того, з яких речень їх узято: 1) з односкладного означено-особового; 2) з неозначено-особового; 3) з узагальнено-особового; 4) з безособового. З двоскладних речень присудків не виписуйте.
Ключ. Двоскладні і односкладні речення
З других букв перших слів має скластися початок вислову німецького філософа Л.Фейєрбаха: “… між людьми, там нема і правди”.
1. Лекція 8. Односкладні речення
Вы находитесь в разделе:
Лекція 9
Односкладне речення
Розкрито поняття односкладного речення, описано типи односкладних речень.
1. Поняття про односкладне речення.
2. Класифікація односкладних речень:
а) особові речення, їхні особливості;
б) безособові та інфінітивні речення;
в) номінативні та генітивні речення.
3. Синоніміка двоскладних та односкладних речень, а також деяких типів односкладних речень (прим. 2; 7).
4. Пам’ятка про односкладні речення.
5. Розбір односкладних речень (с. 151-152).
1. Поняття про односкладне речення
Таблиця 53. Поняття про односкладне речення
| Односкладним є речення, граматична основа якого складається з одного головного члена (ГЧ), який не потребує поповнення другим головним членом (О. Шахматов). Головний член односкладного речення є самодостатнім для формування граматичної основи та для вираження предикативних відношень, тому односкладність речення не пов’язують з його неповнотою. Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути повними або неповними (див. табл. 35, прим. 4), поширеними чи непоширеними. |
| Відмінні ознаки двоскладного та односкладного речень: |
| 1. Головні члени двоскладного речення – підмет і присудок. | Головний член односкладного речення не можна вважати ні підметом, ні присудком, оскільки вони взаємно передбачають один одного. |
| 2. Двоскладне речення з одним головним членом є неповним. | Односкладне речення з одним головним членом є повним. |
| 3. У семантичній структурі двоскладного речення суб’єкт і предикат формально виражені окремими синтаксемами. | У семантичній структурі односкладного речення суб’єкт і предикат виражені однією предикатною синтаксемою. |
2. Класифікація односкладних речень
Таблиця 54. Класифікація односкладних речень
| Залежно від форми вираження і семантики головного члена односкладні речення поділяють на такі різновиди: означено-особове, неозначено-особове, узагальнено-особове, безособове, інфінітивне, номінативне, генітивне. |
| 1. Означено-особове – речення, головний член якого особовим закінченням вказує на означену особу. Сфера вживання – розмовне мовлення, художні, публіцистичні тексти. Речення надають розповіді динамічності, енергійності, роблять її більш лаконічною, сприяють уникненню повторення тих самих членів речення, виражених займенниками. |
| Форма головного члена | Семантика головного члена | Приклади |
| а) дієслово 1-ї ос. одн. чи множ. (теп., майб. час, наказ. спосіб); б) дієслово 2-ї ос. одн. чи множ.; |
| Примітка 1. В окремий тип односкладних означено-особові речення виділяють не всі синтаксисти через можливість перетворення на двоскладні речення. |
| Примітка 2. Означено-особові речення є синтаксичними синонімами двоскладних речень з підметами я, ми, ти, ви, але в односкладних реченнях акцентовано увагу на дії, яка відбувається ’тут і зараз’, тоді як у двоскладних рівномірно розподілено наголошення між підметом і присудком або акцентовано підмет. Пор: Нічого не знаю. Взагалі я не знаю нічого (Є. Плужник). Я втратив спокій. Не можу опанувати собою (З газети). |
| Примітка 3. Не є односкладними означено-особовими речення з дієсловами у формі 3 ос. або у формі минулого часу чи умовного способу, оскільки такі форми не вказують на чітко означену особу. Такі речення є двоскладними неповними контекстуальними: Народилася Ліна Костенко на Київщині. Вірші почне писати в ранньому віці /Ліна Костенко/ (В. Неділько). Довго дивився старий олень на мертве село у долині і не міг упізнати його. Пішов у ліси та верховини /олень/ (М. Яцків). |
| 2. Неозначено-особове – речення, головний член якого називає дію, здійснювану неозначеними особами. Сфера вживання – розмовне мовлення, художній стиль, публіцистичні тексти (особливо в заголовках), наукові тексти. |
| Пораненого кладуть на покосі під яблунею в холодку (О. Гончар). Латину тільки що сказали, що од Енея єсть посли (І. Котляревський). |
| Примітка 4. У неозначено-особові речення умовно можна ввести підмети хтось, хто-небудь. |
| Примітка 5. Слід відрізняти односкладні неозначено-особові повні речення від двоскладних неповних контекстуальних з пропущеним підметом: Де ж ви, ясні квітоньки? Позгасали, поспадали /квітоньки/, як на небі зіроньки (С. Руданський). |
| 3. Узагальнено-особове – речення, головний член якого вказує на узагальнену особу, оскільки дія чи стан, про які йдеться в реченні, часто повторювані, властиві всім або багатьом особам. Сфера вживання – розмовне мовлення, народна творчість (прислів’я, приказки, загадки), художній стиль. |
| а) дієслово 2-ї ос. одн. чи множ.; | — вказує, що пораду, заклик адресують кожному або передають досвід народу; — інколи головний член вказує на дію самого мовця, яка є типовою для багатьох чи для всіх. Автор подає власний досвід як узагальнений. | Добре діло роби сміло (Н. тв.). Шукайте – і знайдете (Біблія). Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бачиш зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки (І. Нечуй-Левицький). |
| б) дієслово 1-ї ос. множ.; | Поживемо – побачимо (Н. тв.). | |
| в) діслово 3-ї ос. одн. чи множ.; | Дивиться лисицею, а думає вовком — стан живої істоти, не залежний від її волі; — бажання чи небажання, необхідність, можливість дії; | Світало по-березневому рано (З. Тулуб). На сході починало дніти (О. Гуреїв). В голові у Соломії розвиднілось; Мене морозить (Із тв. М. Коцюбинського). Не хочеться йому чогось ні роздягатися, ні розташовуватись (А. Головко). Недовго їм довелось шукати води (М. Коцюбинський). |
| • в інфінітиві з допоміжним фазовим чи модальним дієсловом на зразок починає, стало, має, мусить тощо; | — успіх або неуспіх у різних формах діяльності; — наявність або відсутність певних кількісних змін, явищ або станів у навколишньому середовищі; | Русалки вийшли добре, а з козаком Тарасові не щастить (О. Ільченко). Бракує арфі струн, співцеві слів (Леся Українка). |
| б) особове дієслово, вжите у формі й у функції безособового; | — стихійні процеси в природі або оточенні, дії неусвідомленої сили; — фізичні або психічні почування людини; Йоньки не чути (Г. Тютюнник). Знати пана по халявах (Н. тв.). [Кругом садочки, біленькі хати,] і соловейка в гаї чувати (Леся Українка). Було чути, як шумить море. Було тут над чим плакати, сину! (Розм.). | |
| г) інфінітивно-називне (інфінітивне теми) – інфінітив, що позбавлений модальних характеристик і лише називає тему подальшого роздуму. | Жартувати та жартувати! Завжди отак, а що ж далі? (В. Самійленко). |
| 6. Номінативне – речення, у якому називають предмет, але нічого не говорять про дію. Сфера вживання – публіцистичний, художній стилі. Номінативні речення використовують для створення статичних описів, для ефекту експресії, художньої образності. |
| Головний член виражений іменником у Н. в., зрідка – зв’язаним кількісно-іменним словосполученням або займенником у Н. в. |
| а) буттєве (екзистенціальне) – нейтральна констатація існування предметів, явищ, процесів; | Зима. Холоднеча. Засніжений ліс. (М. Стельмах). Три дні і сто вражень. Вона! Боже, справді вона (В. Самійленко). |
| б) вказівне – вказівка на особу, предмет чи явище [частки ось, он, от, то]; | І от Чернігів. Ранком він ще спав (П. Тичина). Ось воно, його довгождане щастя (М. Стельмах). |
| в) оцінне – супровід констатації існування предметів позитивною або негативною оцінкою [частки який (яка, яке, які), такий (така, таке, такі), ну й, що за тощо]; | Весна, весна! Яка блакить! (П. Тичина). Що за вітер з-за гори! (А. Малишко). |
| *г) власне називне – власні назви організацій, журналів, газет, творів художньої літератури і мистецтва, марок товарів і виробів тощо; | «Всесвіт» (журнал), «Собор» (роман), «Динамо» (команда), Дитяча і юнацька бібліотека. |
| *ґ) «називний уявлення» – констатація уявлення про особу чи предмет у свідомості мовця. | Щастя! Воно прийшло, як завжди, неждано-негадано (О. Гончар). |
| Примітка 13. Н е всі дослідники зараховують до односкладних речень власне називні речення й «називний уявлення», хоча ці утворення й набувають комунікативного навантаження у процесі спілкування і мають констатувальну інтонацію [А. Загнітко, К. Шульжук]. |
| Примітка 14. Номінативні речення можуть бути непоширеними і поширеними. Поширені включають тільки означення чи приіменний додаток: Світлая, дивнаяніч (Г. Чупринка ). Косовиця сіна (З газети). Якщо ж у реченні, крім означення, є обставина чи віддієслівний додаток, то це двоскладне еліптичне речення: Крейсер у затоці! /стоїть/ (О. Гончар). На вулиці три жінки /стоять/ (О. Довженко). На лузі косовиця сіна /йде, триває/. |
| Примітка 15. Слід відрізняти односкладні номінативні речення від двоскладних неповних контекстуальних: – Хто твій батько? – Учитель. |
| 7. Генітивне – речення, у якому повідомляють про наявність певного предмета (предметів) у великій кількості або ж про інтенсивність вияву опредмечених дій, процесів чи станів. Сфера вживання – розмовне мовлення, стиль художньої літератури. |
| синтаксично незалежний (переважно повторюваний) іменник у Р. в. | — вказівка на надмірну кількість предметів або інтенсивний вияв процесуальних ознак | Там-то зілля, овощу! Там-то цвіту! (Марко Вовчок). |